Актуальність у пошуку ефективних форм лікування депресій зростає з кожним роком відповідно до збільшення кількості депресивних розладів. Так, за даними ВООЗ, депресією страждають понад 300 мільйонів осіб, і частка депресій збільшилася більш як на 18% за період з 2005 по 2015 роки. Підвищення інтересу до теоретичного дослідження проблеми нарцисизму зумовлене культурними трансформаціями сучасного суспільства та зростанням необхідності в розширенні напрямків, стратегій та інтервенцій у психотерапії для роботи з нарцисичними розладами особистості.

Нарцисичний розлад особистості  входить в DSM (Діагностичне і статистичне керівництво по психічним захворюванням, розроблене Американською психіатричною асоціацією), починаючи з ІІІ версії і описує такі симптоми: грандіозне почуття власної значимості; поглиненість фантазіями про красу, блиск, небувалий успіх чи ідеальну любов; впевненість в своїй унікальності і здатності бути зрозумілим лише певним обраним людям (які мають вищий статус чи установам); потреба в надмірному захопленні з боку оточуючих; відчуття своєї обраності, безпричинні очікування хорошого ставлення і беззаперечного підкорення вимогам; в особистих стосунках тенденція експлуатувати інших, тобто використовувати інших в своїх цілях, неможливість проявляти співчуття і небажання розуміти почуття чи потреби інших, ставити себе на їх місце; почуття заздрощів до оточення чи переконаність в тому, що інші заздрять йому; поведінка і погляди відрізняються зверхністю, зарозумілістю, гордовитістю [7].

За Міжнародною класифікацією хвороб (МКХ) десятого перегляду, депресія визначається як афективний розлад, який має тривати не менш ніж два тижні і мати більш ніж два із таких симптомів: депресивний настрій, нетиповий для пацієнта, відчутне зниження задоволення чи інтересу до діяльності, яка раніше приносила задоволення, зниження енергійності і підвищена втомлюваність. А також може містити додаткові симптоми: зниження почуття впевненості в собі та самооцінки, безпричинне почуття самоосудження та надмірне неадекватне почуття провини, повторювані думки про смерть та суїцид чи суїцидальна поведінка, порушення психомоторної активності з тривожним збудженням чи заторможеністю, порушення сну будь-якого типу, зміна апетиту із наступною зміною ваги [2].

Виходячи з клінічних спостережень, депресія в осіб з нарцисичним розладом особистості має забарвлення поразки, невдачі і пов’язана більше з почуттям глибокого сорому і порожнечі. Такий стан спостерігається в зрілих людей віком від 25 до 55 років, і замість багатства внутрішнього емоційного життя, в яке можна емпатійно «вслухатися», часто характеризується численними описами неприємних тілесних відчуттів, соматичними проявами. У розповідях клієнтів можна зустріти такі описи своїх відчуттів, які нагадують про біомеханіку тіла, проектування на тіло образу ідеальної машини, в якій тепер щось зламалося (порушення сну, головні болі, проблеми з диханням, тахікардія чи больові відчуття з боку ЖКТ, млявість у м’язах, збільшення ваги). Неприємні тілесні відчуття на фоні глибокої ангедонії замінюють описи емоцій чи переживань, таким чином обриваючи зв’язок і з соціальною ситуацією і психічним її відображенням. Такі клієнти зазвичай переживають депресію після низки розчарувань у зовнішньому світі: або у стосунках з іншими людьми (інших вони описують більш поверхово, в знецінюючій манері, недосконалими, неідеальними людьми), або у власних можливостях – кар’єрі чи успішності.

Оскільки психодинаміка нарцисичного розладу особистості полягає в парадоксі грандіозності і перебільшенні власної значущості, а також неможливості визнати вплив інших на власне життя, то депресія означає те, що грандіозне «Я» несправилось, й існує сильне розчарування в собі, яке може обрамлятися гнівом, що спрямовується всередину. Навіть якщо розчарування у стосунках і присутні в емоційному звучанні депресії нарцисичної особистості, то вони все одно приписуються собі, переломлюючись через відчуття нікчемності —  «я не такий, щоб мене любили».

В п’ятдесятих роках такі послідовники Его-психології як Гілл (Gill,1951, 1954), Найт (Knight,1952, 1953), Эйсллер (Eissler,1953) і Бірбінг (Birbing,1954) пропонували чіткіше розподілити розбіжності між підтримуючою психотерапією і експресивною психотерапією, а також психоаналізом [1]. Так,саме Гілл дав найбільш чітке визначення підтримуючої та експресивної психотерапії: підтримуючі техніки підтримують захисні механізми Его і таким способом посилюють його функціонування, а експресивні – послаблюють захисти, сприяють виявленню інтрапсихічного конфлікту в реальності і таким чином реорганізують особистість за допомогою структурних змін [6].

Визначення гештальт-терапії досить неоднозначне. Адже виконуючи будь-яку з гештальт-процедур: роботу з феноменологією чи роботу на кордоні контакту гештальт-терапевт займає позицію експресивну, враховуючи переривання контакту, проекції клієнта на психотерапевта, водночас зберігаючи гуманістичну орієнтацію, діалогічну установку М. Бубера «Я-Ти» і підтримуючу роль феноменологічної позиції для особистісного розвитку.

На процесуальності в психотерапії наполягали І. Ялом, А. Міндел. Вони сформулювали основні принципи процесуальності: багаторівневість особистості, поліфонічність контакту, експериментальність (основний акцент робиться на унікальності аутентичного переживання кожним клієнтом), включеність психотерапевта і робота з актуальними переживаннями [3].

Якзазначає П. Філіппсон, «теорія гештальту стосується в першу чергу стосунків і процесу» [5].Ствердженням процесуальності пронизана вся теорія гештальт-терапії, в першу чергу це стосується основної ідеї, висунутої П. Гудменом, —  «тут і тепер» [4].

Повертаючись до головної суті труднощів нарцисичної особистості, яка переживає депресію як глибоку втрату своєї грандіозності, ми маємо можливість застосувати процесуальність гештальт-терапії дуже повно, розкриваючи головний зміст роботи і з відновлення свого Self в контакті з іншим, в даному випадку тим, хто виступає гештальт-терапевтом.

Вибір позиції гештальт-терапевта повинен виходити з передумов про розуміння циклу контакту і роботі на кордоні контакту, яка може виявитися кориснішою, ніж лише підтримуюча позиція, що не враховує нарцисичні особливості особистості. Якщо нарцисична особистість вважає, що вона «не справилася» зі світом, то конфронтація з такими установками може лише відштовхнути клієнта від розуміння справжньої природи його труднощів. Лише підтримуюча позиція в тому, що розширене і фальшиве Personality заважає у стосунках і не дає змоги отримувати любов і віддавати її, може допомогти на прикладі терапевтичного поля контакту глибоко реконструювати особистість. Розуміння ціни, яку клієнт платить за утримання власної позиції зверхності може вражати і навіть ставити під загрозу терапію, однак така криза є необхідною для подальших змін і переходу до інтеграції тих частин особистості, які проектуються назовні.

  Депресія у осіб із нарцисичним розладом особистості створює своєрідне «вікно», в якому за допомогою розчарування і гніву клієнт може побачити справжні цінності і переглянути свої способи контактування. Вперше, з’являється можливість більш детально роздивитися не тільки зону Personality, а й інші дві зони контакту організм/середовище і Self/інший.Нарцисична особистість функціонує так, наче організм прямо пов’язаний з Personality й інші зв’язки в системах не працюють. Гештальт-терапевт може багато вкладати, щоб відновлювати цю порожнечу, наповнювати смислами, цінностями і значеннями. Поступово, але враховуючи величезну роль Personality у всьому контакті. І тільки після насичення внутрішнього фону можна перейти до виокремлення фігур на кордоні контакту – знецінення терапевта, образу, невиправдані очікування, проекції на нього та інших людей. Так виникають інші зони для усвідомлення.

Враховуючи нарцисичну вразливість і бажання заволодіти владою в стосунках чи «перемогти»терапевта, контакт має дати місце почуттям гніву, злості та агресії, яка іноді переходить в лють. Якщо спрямувати цю агресію на вимоги до надзвичайно високих очікувань стосовно себе, нереалістичних уявлень чи батьківських послань про нікчемність, виникає багато переживань страждання, які раніше були оточені соромом і компенсаторною функцією Personality. Окреме місце в прояві ворожості до терапевта належить заздрості, яка рівнобічно відображає дві тенденції: образу про не оволодінням якимось об’єктом, а також злість на те, що це має хтось інший. Образа на те, що у клієнта немає чогось (певної краси, багатства, слави чи успіху, рис характеру тощо) оголює великий дефіцит і страх залежати від іншого (зовнішнього світу), який веде до травматичних переживань покинутості, зневіри і страждання.

Підтримка у переживанні власної вразливості і відновлення втраченого почуття власної гідності може тривати досить довгий час. На цьому етапі дуже важливим є підтримуюча позиція гештальт-терапевта і робота з внутрішньою феноменологією.Як правило, виникає можливість справжнього контакту з боку клієнта не в формі використання чи маніпуляції, а вперше виникає цікавість до іншого і вдячність. Депресивні симптоми минають із появою аутентичного переживання себе, реконструкції реалістичного образу себе та інших.

Отже, гештальт-терапія депресій з нарцисичним розладом особистості будується на процесуальності як вагомій концептуальній основі, яка дає можливість використовувати «тут і зараз» для роботи з феноменологією, насичувати фон психічних відображень, розширювати можливості контакту на кордоні організм/середовище, Self/інший,а також дає можливість гештальт-терапевту стати тим Іншим для клієнта, який доброзичливо і наполегливо сумнівається у необхідності грандіозності і зверхності Personality.

Список використаної літератури:

  1. КернбергО. Тяжелые личностные расстройства: Стратегии психотерапии, 2012. – 464 с.  
  2. Международная статистическая классификация болезней и проблем, связанных со здоровьем. 10-й пересмотр //Каталогизация публикаций. Библиотечная служба ВОЗ. – 1995.– Т. 1. – Ч. 1. – 698 с.
  3. Минделл А., Минделл Э. Вскачь, задом наперёд.Процессуальная работа в теории и практике. М.: 1999. – 224 с.
  4. Перлз Ф., Гудмен П., Хеферлин Р. Практикум по гештальт-терапии. – М., 2001. 
  5. ФилиппсонП. Self в отношениях. – М., 2014. – 272 с.
  6. Gill M. Ego psychology and psychotherapy. PsychoanalyticQuartety, 20:62 – 71. 
  7. DSM-III: the 3d edition of the Diagnostic andStatistical Manual of Mental Disorders from the AmericanPsychiatric Association. — . 1986.