Робота з нарцистичним глухим кутом

Мадлен Фогарті

Цей документ є офіційно записаний під час виступу, представленого на 8-й Міжнародній конференції GANZ у Мельбурні 7-го вересня 2012 року.

Уривок із статті. Оригінал — http://www.madeleinefogarty.com/publications

Анотація

Незважаючи на те, що повним нарцисизмом страждає відносно менша кількість клієнтів,його певна частина спостерігається практично у всіх людей, нарцистичний захист (або ознаки, що передбачають ідеалізацію) дуже рідко зустрічається у практиці. Такий захист може призвести до «нарцистичного глухого кута»- коли клієнт неодноразово повертається до одної і тої ж теми чи події, але поводиться відсторонено або вороже, кожний раз коли терапевт намагається «пробратися» в цю зону. Деконструкція нарцистичного захисту клієнта — це часто необхідний крок в роботі з тими запитами, з якими він прийшов в психотерапію. У цій статті досліджено роль, яку терапевт може грати у подоланні безвиході, включаючи використання циклу контакту, ілюструючи процес за допомогою тематичного дослідження.

Що таке нарцистичний глухий кут?

У вас коли-небудь був клієнт, який чинить опір у взаємодії на якомусь етапі ваших сесій? В цілому цей клієнт може бути залучений в терапевтичний альянс, загалом добре відноситися до спільної роботи і терапії, просуватися до цілей терапевтичної роботи. Однак певні теми не можуть обговорюватися в форматі діалогу. Клієнт розповідає історію, яку ви уже чули декілька разів, тільки по-іншому сформовану. Клієнт може розповідати із різною інтонацією чи пригнічено — у будь-якому випадку участь терапевта блокується. Під блокуванням (опором) я маю на увазі не обговорення або незгоду (і те, й інше є формою взаємодії). Натомість опір має форму монологу або ексклюзії, також він характеризується повтореннями і рівністю інтонації. Це і являється забороненою зоною для терапевта, знаком «стоп» від клієнта. Може здатися, що клієнт шукає захоплення і схвалення. Однак, коли стається така ситуація, очевидно, що вона псує ваші стосунки. Там, де клієнту цікаво тут і зараз, завдяки співпраці та феноменологічному самодослідженню, відповідь на запитання терапевта «що з тобою відбувається, коли ти розповідаєш мені цю історію?» натомість викликає пустоту або роздратування, іноді навіть агресію. Мимоволі клієнт може відчувати сором через запитання терапевта (який прагне, щоб клієнт був в ситуації тут і тепер), тут і виникає розрив стосунків. Під нарцистичним тупиком я маю на увазі місце відчуження (вивільнення), яке періодично повторюється, і яке піднімається і випливає у дефлексію, або заспокоюється завдяки віддзеркаленню, що і не дає»зрушити»ситуацію. Не дивлячись на очевидне небажання клієнта іти на контакт із терапевтом, він / вона повертається в цей глухий кут, оскільки ця зона ексклюзії являється суттю запиту клієнта, його мотивацією в терапії і парадоксальним чином, його прагненням змінити ситуацію. Ця потреба формує поле взаємодії, навіть якщо клієнт це не усвідомлює.

Яка різниця між характерологічним нарцисизмом та нарцистичним глухим кутом?

Незважаючи на те, що повним нарцисизмом страждає відносно менша кількість клієнтів, його певна частина спостерігається практично у всіх людей (Johnson, 1994). Існує припущення, що ми зараз живемо в суспільстві, яке створює слабку самооцінку та винагороджує нарцисизм (Lasch, 1979), і що західна культура знаходиться в розпалі епідемії нарцисизму (Twenge&Campbell, 2009). Про це свідчить переважання нарцистичних засобів захисту, які на відміну від депресивних засобів захисту (наприклад, «я поганий або недостойний» або «я винен») тяжко зрозумілі клієнту. Іншими словами, клієнт не може взяти відповідальність за свій захист і не знає, що причина цьому — ідеалізація. Нарцистичний глухий кут підтримує не тільки ексклюзію (зовнішнє поле, включаючи терапевтичний діалог), але, як і для героїчного міфа, який дав назву цьому  феномену, для нього типова сильна «зачарованість» ідеалом або образом. Такий «ідеалізований захист» виникає у випадку конфлікту між тим, що клієнт вважає, що він хоче або має (ідея речі) і тим, чого він потребує  (проте не повністю усвідомлює). Це все не тільки не усвідомлюється, але є джерелом страждання. Перший сонет Шекспіра описує болючий досвід ідеалізації, який варто запам’ятати щоб співпереживати клієнтам, потрапивши у нарцистичний глухий кут: «Але ти, заручений з власними ясними очима, підживлюєш своє яскраве полум’я паливом своєї сутності, створюючи голод там, де знаходиться достаток, сам собі ворог, занадто жорстокий до своєї милої персони». Нарцистична ідеалізація/ нарцистичний глухий кут зустрічаються в романтичних стосунках, стосунках з батьками, іноді у стосунки з терапевтом. Клієнтська ідеалізація виникає спочатку в зв’язку із захопленням терапевтом (я часто хвалю роботу і досягнення клієнтів) після цього клієнт звеличує терапевта, віддаючи належне швидше терапевтичній роботі (а не висловлюючи подяку власне терапевту) і дає терапевту можливість відчути свою компетентність (можливо, в той момент, коли це найменш виправдано). У випадку нарцистичного глухого кута, клієнти швидше за все знецінюють терапевтичну роботу, якщо вона не відображає чи показує їх ідеал, і є «дзвіночком» для припинення терапевтичного союзу (замість того, щоб висловлювати докори сумління або смуток), якщо терапевт зачепить нарцистичну частину клієнта (Greenberg, 1994). Всі спроби, які я можу (емпатично) зробити, щоб  посилити ідеалізацію мого клієнта, в кращому випадку закінчуються холодно,  і все частіше відверто відкидаються, тому що усвідомлення болюче.

Яку роль грає терапевт у виході з цього глухого кута?

Розгляд циклу контактів на графічному зображенні (Zinker, 1978) нам допомагає побачити ряд підйомів і падінь, які переживають багато клієнтів через захисну ідеалізацію. Хоча клієнт демонструє здатність відчувати, мотивацію та дії, в ситуації глухого кута — контакт не відбувається, а навпаки залишає нам відчуття порожнечі. Наприклад, коли клієнт потрапляє в нарцистичний глухий кут в інтимних стосунках, він/вона, як правило, встановлює контакт з іншим, тільки коли партнер відповідає його ідеальній проекції. Іншими словами, клієнт насправді не контактує з людиною, якою вона є по своїй сутності, а з ідеалом. В результаті контакт вичерпується, і клієнт перестає отримувати задоволення. Казки про кохання повторюються, але вже рідко приносять задоволення: в момент тут і зараз, де клієнт «включає» ідеалізацію, і насправді являється збудженням, та навіть в цьому випадку замасковує порожнечу — невизначеною, некомфортною тривогою, що провокує страх і сором. Запрошення йти на контакт по своїй суті уже являється демонстративною інтервенцією. Отже, необхідно оцінити рівень самопідтримки у клієнта і відповідно підібрати інтервенції, тільки не привертати увагу клієнта до сильнішої фігури. З мого досвіду, це можливо тільки якщо терапевтичний альянс вже міцний. Побудова довіри вимагає проходження сесій в декілька етапів (клієнт віддзеркалює та розширює цикл контакту через вдоволення або відсторонення) для створення платформи спостереження,  де клієнт може побачити себе без втручання свого внутрішнього критика. Терапевтичний альянс будується на виражених потребах клієнта (36 GestaltJournalofAustraliaandNewZealand 2012), в стані глухого кута клієнт не показує необхідність бути в контакті з іншим та відчувати вдоволеність чи відсторонення від контакту. Врешті-решт терапевт повинен перешкоджати можливості клієнта відхилятись від відповіді, справляти враження, розважати та монотонно розказувати. Кинутий камінь у воду створює брижі на воді, так і терапевт сколихує ідеалізований захист і пропонує натомість справжній та вразливий зв’язок за допомогою терапевтичної зустрічі. Знаходитися в контакті більше хвилини часто буває дуже складно. Коли я взяла на себе провідну роль і перевела увагу від незручного моменту, наш альянс було відновлено, перемістившись із фігури на фон. Як тільки фон буде відновлений, ми можемо повернутися до  моменту чутливого контакту і почати розуміти та усвідомлювати разом. Це саме час сповільнити роботу, побути з усвідомленням, посидіти з ледве вловим зв’язком, який знову насторожено прокрадається в кімнату, важливо наголошувати на диханні, відчувати енергію між вами і відчувати задоволення від отриманого досвіду, який  на перший погляд неприємний, проте реальний. Іноді ця робота вимагає сміливості від терапевта, щоби втримати позицію перед відплатою через нарцистичну трамву. Необхідно розуміти, що захисна ідеалізація дуже ефективна і була (неусвідомлено) побудована клієнтом, як форма самопідтримки. Через якийсь час клієнт може почати помічати свої патерни ідеалізації і з іронією говорити про «ту ідеальну дівчину» або «мій  перфекціонізм», але спочатку клієнт тримається за ці патерни і готовий за них боротися. Зазвичай ці клієнти дуже розумні і уважні, і можуть вдарити по хворому місцю терапевта і його власному нарцисизму (особливо, коли це стосується терапевта, який діє інтуїтивно, а не обґрунтовано чи відповідно до поставленої задачі). Особливо це стосується випадків, коли захисна ідеалізація включає піднесене уявлення клієнта про себе чи близьких. Тяжко змінити позицію клієнта, де він/вона хибно вважає себе та / або своїх близьких ідеальними[….]